Написав гарний пост в стані потоку свідомості про моє ставлення і біль і тремтячі руки до всього цього, пости під час потоку свідомості завжди гарні, так часто буває. Під час потоку свідомості, як це часто буває, не зберігав проміжні варіанти, точніше — не зберігав нічого взагалі. Як це нечасто буває, випадково закрив сторінку з текстом, вордпресс чомусь теж нічого не зберіг. Життя жорстоке.

Настрій і мозок реально пішли в нуль, останні пару годин хожу як зомбі, все з рук падає, про якийсь матан чи лаби по програмуванню навіть мова не йде. Я все ще не можу зрозуміти якого чорта все це так на мене впливає. А впливає сильніше, ніж я хотів би

Нагадую собі людину на крижині (“людина на крижині” — треба перечитати “Вечірній мед”, до речі), яка нічого не може зробити зі своєю ситуацією, а крижина тане. Я просто констатую те, як мій спокій, відносна раціональність, холодна кров та баланс просто рушаться на моїх очах. Я навіть не маю надії розібратися (написав слово правильно після п’яти опечаток — ну прекрасний показник) з тим, що коїться всередині. Читаю собі новини і відчуваю, що цього робити не варто

Мій світогляд, що “всі люди добрі”, продовжує теж рушитись, рожеві окуляри, які мені почали муляти після відео, де беркут б’є та скидає людину з воріт стадіону, зараз починають сильно жати з усіх боків.

Я розумію, що нічого не розумію в цьому житті, що люди дивні, що є багато добрих людей, поганих теж, що адекватних, сірих і пасивних переважна більшість.

Я зрозумів, що я не здатен зрозуміти відверту злість, дибілізм, та підлість і що я не маю відповідати своїй думці про себе як про людину, яка нормально до всіх ставиться, і, отже, я можу признатися собі у цьому. Виправдовувати всіх навколо — не кращий варіант.

Я розумію, що об’єктивності в цьому світі не існує, в новинах — в першу чергу. Хоча в думках і людях теж.

Я зрозумів, і в принципі соромно, що я цього не бачив раніше — істина таки одна, середньостатистичне між варіантами — не істина. Так само, компроміс між існуючими теоріями не стає істиною тільки тому, що всі більш-менш згодні. (Мені треба згадати, як я колись цікавився філософією і шукав істину заради істини — в цьому щось є, і кращі люди ніж я ставили собі ці питання, впевнений).

Я стомився від усього, від себе — у тому числі і в першу чергу.

Свідомість мутна, як дуже рідко до цього.

Світ сірий,  як дуже рідко до цього.

Життя безпросвітне, як дуже рідко до цього.

Забити на все я не можу. Спокійно сприймати — теж. Я маю право бути необ’єктивним, якщо мені так легше. Точніше — я маю право не обдумувати кожен феєрично дибільний кусок новин, що бачу.

У мене не вистачає сили все проаналізувати. Нормального джерела новин я так і не знайшов, беззаперечно я не можу нікому вірити. Хоча хотів би

Не мати інформації я не можу, пасивно читати не обдумуючи ≠ мати інформацію, сил обдумувати немає, дістало все.

Пишу це під час головного болю, тремтячими руками, в сліпу, але тим неправильним сліпим друком, який у мене був до тоавіож ллвал фвіоафжлоа

я себе просто ненавиджу періодично, людей навколо — теж. Я не знаю, куди діти весь мутний сірий алюмінієво-пильний електростатичний негатив, що зараз в мені. … як приймати ліки треба обережно, так і пости, які ніхто не читає, але від написання яких тобі легше, треба писати від початку і до кінця. Те, що перша частина втрачена, вибило мене з колії і катарсису і потоку свідомості, якщо раніше я був на дошці для серфу і мене тягнув човен, зараз я тягну поїзд по рельсах

постійно відредаговую into oblivion всі мати, які сюди пишу непомітно для себе

… :(

а взагалі треба шукати інші шляхи для очистки душі. Якщо написання довгих постів себя исчерпало, може є ще варіанти. Малюнки, вірші? Треба спасатись, в останній час напівдепресивні стани типу цього приходять все частіше і частіше, і щоразу важче і важче