Intermezzo

Had a long and wonderful vacation, and as it usually happens – I regret not keeping better records of what happened. In general, I feel like I’m losing some touch with my ability to write and to do at least semi-artistic things – and I believe this to be a great loss (for me, not for humanity).

Now playing: Музыка для никого - Агата Кристи (минус на пианино). Currently in the plane and without a connection, so untypically there will be no links.

During this trip home we organized another “we have a projector, make a ~20min presentation about whatever interests you” thing, and it went even better than the first – it’s not hard to get people to talk about stuff they are interested in. And it’s a wonderful way to get exposed to a lot of awesome stuff you didn’t know existed – topics ranged from vaccinations to roleplaying to how to play a flute.

Then I took part in my first D&D game, and it was interesting. Not going to get into it heavily, but it’s fascinating how everything is organized to be playable, and I think I see the appeal of it all. Also it looks 10/10 like something I would love – I’m not really sure why I don’t.

The month leading to it were probably one of the least pleasant of the last couple of years – thesis, very unpleasant uni stuff, a couple of all-nighters I could not properly recover from. My coscience was about as fragmented and stressed-out and burned-out as it gets, I think. So after 3 days at home the best thing happened:

Then I went to a 2 week camping thing in the Karpathians.

Now playing: Летов - все идет по плану

И взагалі мій куточок в Інтернет, маю право на що завгодно – продовження буде українською.

Так от, похід по Карпатах – це було настільки тотальне очищення дуже фрагментованої свідомості. Він був значно ващим ніж заплановано, і днів шість (а заплановано було три дні) треба було просто йти вперед. Навіть по-людськи не було часу годинку відпочити і понасолоджуватися на привалі. Плюс було трошки складно з маршрутом, один траверс який був набагато гірше маркованим у середині ніж його початок збив з дороги десь на день. І рюкзаки були значно важчі ніж було б правильно. І вилилось це все в просто 6 днів нервів але особливо тупо фізичного навантаження. І насправді це те, що, думаю, було особисто мені потрібно.

Now playing: Давайте делать паузы в словах

А, ще були гори, багато гір. Дивишся назад - бачиш прекрасний вид. Проходить 40 хв, знову дивишся - він став ще прекраснішим. І ти бачиш гори-гори-гори яких не бачив раніше. І розумієш, що це саме ти своїми ногами піднявся на цю висоту.

Але чи не основне те, що дав цей похід - це Н днів майже без телефону і без Інтернет у будь-якому вигляді. І найбільшу очистку дало саме це. (Окрема галочка – місця без телефонного звʼязку. Коли ти десь на горі, не бачив ніяких зустрічних туристів дня два, розумієш, що до найближчого місця де зможеш подзвонити йти годин 6.) І відчуваєш тоальну свободу, словами не передати яку. Свобода-пустота-ямогувсе, розумієш що для щастя тобі - конкретно тобі - треба небагато. Що проблеми - це шукати дрова, щоб не змерзнути. Прості древні проблеми. Розумієш, скільки умовностей і абстракцій ти собі постворював в т.н. “реальному” житті, і наскільки те, що відбувається тут з тобою на декілька порядків реальніше.

Відчуваю, що гублю ці увідомленя – навіть зараз, пару тижнів після кінця походу. І це теж у мене було - це все про свободу і т.п. не просвітлення після якого все інакше (я не впевнений, що взагалі вірю у такі просвітлення). Такі усвідомлення треба поновлювати, і речі/події які дають такого плану речі теж потрібно повторювати. Пригадую, що було у собору в Кьольні, що було коло Синевиру, що було під час минулих поїздок автостопом. Записувати це може трошки нагадати, але не дасть той самий afterglow котрий на шкірі і глибший за свідомість.

Now playing: Команда нашего двора - Визбор

Не останнім фактором, мені здається, там була тема чисто фізичних зусиль. Коли ти робиш 140% від того, на що (думаєш) здатен. Доходиш на вершину гори. Бачиш просто вау вид навколо, навіть не робиш спробу сфоткати - все рівно нічого не передати, і чимось це вже порожні для тебе категорії. Максимально стараєшся відчути, про-жити це. В тілі всі ті характерні ендорфіни від фізичної роботи, яка так очищає душу.

А на дворі 12 ранку, і ти розумієш, що тобі ще 2 таких подвига сьогодні. Звʼязку немає і не буде, телефон вимкнений, десь у тебе тренується якась нейромережа, але це так далеко і чимось не-реально. Згадуєш людей з твого реального життя, обличча ніби як зі сну.

І ще важливим було чітке розуміння того, що тобі навіть в чисто фізичному плані не так багато потрібно - в плані їжі, 39 душів в день, чистої голови. І хоча все рівно буду її мити, розуміння що 6 днів підряд можна цього не робити і все буде ОК теж робило все світлішим і простішим, чи що. Типу постворювали собі абстрактні системи і умовності, живемо в цьому гіперреальному світі, вирішуємо проблеми в рамках цієї системи - а так не завжди було і можна інакше. (Не в плані, що це погано, але швидше, що цікаво це бачити – бо контакт з простим і реальним втрачаєш тим більше, чим більше часу не маєш контакту з простим і реальним).

Now playing: Ostatnia prośba wędrownego grajka (та сама “Переведіть мене через майдан” польською).

Коли дійшли до цивілізації ми були раді бачити цивілізацію, все ж.

І друга частина відпочинку була ідеальною – лежали в кроватці, гарно їли у місцевій колибі, ходили до озера, потім поверталися, ad infinitum. Але телефона все одно не сильно включали. (Пригадую наскільки фізично дивно було друкувати щось на телефонній клавіатурі). В перший вечір зʼїли 10 блюд з колиби на двох.

Баноші, деруни з былими грибами, млинці з ягодами, ось це все.

I весь другий тиждень був тотальний-тотальний відпочинок, і фізичний і когнітивний. І цей формат дуже спрацював - і я його використовуватиму у майбутньому. Можливо, зі значно простішим походом, де на тебе не давить необхідність щось робити щосекунди, а просто релакс без телефона, з гамаками, вогнищем, і т.п.

У будь-якому випадку, Київ був гарним і я був дуже радим його бачити.

Повернувся додому, все було нормально. Галочка 1 - фраза “З дороги завжли треба помити руки і вмитися, щоб змити з себе пил і погляди людей”, і фраза друга-єврея одного street performer про те, що “людей нужно удивлять”.

Позже, вероятно, последует похожий постикак о планах на следующий год.

Over and out. (Y)