serhii.net

In the middle of the desert you can say anything you want

26 Jan 2015

Західно-Український Щоденник — Івано-Франківськ. Частина перша.

1371 words, ~5 min read

We were somewhere around Barstow on the edge of the desert when the drugs began to take hold. I remember saying something like “I feel a bit lightheaded; maybe you should drive…” And suddenly there was a terrible roar all around us and the sky was full of what looked like huge bats, all swooping and screeching and diving around the car, which was going about a hundred miles an hour with the top down to Las Vegas. And a voice was screaming: “Holy Jesus! What are these goddamn animals?” — Hunter S. Thompson

Початок

Думка про поїзку з’явилася дуже стихійно, була забута, потім з’явилася знову. Взагалі, поїздка планувалася тільки у Львів. Потягом туди, три дні там, потягом назад. Листаю діалог ВК тих часів. Посилання на якісь хостели, номери потягів, “Стоит думать обо всем: транспорт, место, даты, вещи, планы…”, відео “Євротур – Братислава”, таке.

Далі, за пару днів до від’їзду, за чаєм на кухні квартири десятого поверху, плани різко почали ставати все менш і менш чіткими, і у плані подорожі, намальованному на вікні, почали з’являтися такі назви як Ужгород, Івано-Франківськ, Нетішин, Тернопіль, вікна покрилися картами, блок-схемами, якимись розрахунками… Дуже приблизно накидали плани, забронювали хостел в ІФ та у Львові (бронював обидва під час останніх акордів на той час ще незакритої сесії, в рідному універі, на колінці, як зараз пригадую), та вирішили подивитись, що з того буде.

Ніч перша — потяг до Івано-Франківська

Київ, вокзал
Київ, вокзал

Довгі нічні розмови за чаєм, той тип розмов, який можливий тільки вночі, у потязі, де в повітрі ніби навіки висить стан душі “після мене — хоч потоп” та “все, що було на цих двох боковушках, залишається на цих двох боковушках”, провідниця з потухлим обличчам, чай (вже Укрзалізничний) вранці, після півторагодинного сну, півбутерброда. В ту подорож було взято величезну кількість їжі, і, відчуваю, у мене будуть виникати надзвичайно гарні асоціації з вареними яйцями, картоплею в мундирах та маленькими круасанами ще дуже, дуже довго.

Потяг зупинився у Львові, де вийшов весь вагон, крім нас і ще двох людей. Знову чай, знову бутерброди, поєднання відчуття невідомого та, в той же час, відносної впевненості у майбутньому, тоді ми ще знали, де ночуватимемо того вечора та що робитимемо наступного дня. (П’ять днів потому: дев’ятнадцята година, маршрутка на Луцьк, з вікон видні ПОЛЯ, єдине світло — з фар маршрутки,

— Сережа, как думаешь, сейчас реально переночевать в поле?

— Не думаю, холодно… Может как доедем, постучимся в какую-то церковь или найдем какую-то заброшку…)

Івано-Франківськ

— А, і до речі, не підкажете, що можна побачити у місті?

— У катедру можете піти, вона зараз відкрита. .. ну, ще є парк…

— Дякую…

Каток
Каток,той самий

Погуляли трошки, дійшли до центра — там, раптово, каток. Старше 10 років на ньому нікого не було. Ну і взагалі катком (щиро-українською: ковзанкою) можна було це назвати лише умовно. +3 градуси у повітрі, лід, що танув на очах. Постояли, подумали, згадали, що живемо один раз, орендували ковзани. Всі дивилися на нас, як на ідіотів, нам було пофіг. Відчуття з нашою вагою на тій агонізуючій ковзанці були класними, крига ламалася прямо під нашими ногами. Пригадую, є функція, визначена на всій прямій дійсних чисел, назву та правильне позначення не пам’ятаю, хай буде y=-{x}, де фігурні дужки — це частина аргумента після коми. Її графік дає уявлення про наші рухи на тому льоду. Пішли звідти коли вже дуже явно був видний асфальт, з ясним відчуттям, що ми зіпсували людям відпочинок, і почували себе класно.

Далі, у Ратуші, були в краєзнавчому музеї. Надзвичайно цікаво, як не дивно. Потім було багато-багато церков, кафедральних соборів, спілкування з місцевими жителями, декілька музеїв, місцевий ринок. При виході з чергового музею подумали, що було б мудро почати шукати хостел, в якому ночуватимемо, і рушили на окраїну. (Цікаво те, наскільки масштаби трошки змінюються, коли переміщаєшся у маленьке місце.

— Не підкажете, як дійти до Вокзалу?

— А, та туди довго, можете сісти на маршрутку, а так вам до самого кінця вул. Грушевського.

Тим часом, йти було хвилин 20-25 від сили, в Київських реаліях — зовсім небагато)

SAMSUNG

Взагалі, подорож була б просто неможливою без Google Maps. Заблукали б та, що ще гірше, блукали б, значно більше. … і спілкувалися б теж більше, в принципі. Але те. скільки проблем це створило б, переважувало потенціальну цікавість всього. Труъ-подорож робити в і без того дуже непостійних умовах було б нонсенсно.

GPS не включали, бо він довго шукав себе у цьому світі та немилосердно їв батарейку, тож спілкуватися (мені) таки довелося, і досить багато. І тут проявилася дуже гарна риса, яку спостерігали по всій Західній Україні — надзвичайно, *надзвичайно* доброзичливі люди. Наприклад, коли йшли до хостелу, мене вразило те, що чоловік, до якого я звернувся, зразу повернув голову в нашу сторону та почав йти до нас ще не почувши, що нам потрібно — в моєму рідному Місті люди повертають голову і не перестають йти, і треба по кривій йти до них та йти та доганяти їх, паралельно швидко щось питаючи. А ще — люди в Західній Україні дуже часто дивляться в очі, просто на вулиці чи в транспорті. Дійшли до хостела, він був закритий, але це був не той хостел, який ми шукали, про що нам сказала бабуся, яка проходила повз, коли ми трошки розгублено стояли коло нього, і відчула, що нам щось потрібно. Знову ж таки, майже впевнений, що в Києві нас би очікувала лише байдужість в таких ситуаціях.

SAMSUNG

SAMSUNG

Хостел я би не назвав занадто затишним, але він мав дуже гарні умови та був просто ідеально чистим. У нашій восьмимістній кімнаті жила ще одна людина, з якою ми познайомилися лише пізнього вечора. Ми могли про нього сказати лише те, що він чоловік, та те, що він набагато більш хардкорний мандрівник, ніж ми, судячи з величезного стандартного похідного портфеля, який він мав при собі. Попили чай, поїли круасанів, так і не побачили нашого сусіда, та пішли гуляти по Івано-Франківську.

Взагалі, вечірній Івано-Франківськ по-своєму чарівний. Ходили по під’їздам, вуличками, вузькими, але менш затишними, ніж львівскі. В принципі, відчувалась атмосфера якогось затишку, спокою, та комфорту в бутті тим, ким ти є та де ти є, мені важко це пояснити. SAMSUNG

Сіли в дуже атмосферне кафе, другий надзвичайно яскравий спогад подорожі. Мій чай з малиною та базиліком був просто чарівним, чай Лізи, з облєпіхой та медом, як розумію, теж. Написали два відгуки в книжці (якщо будете там, мій відгук – з хештеґом #КПІ #ФІОТ), потікли думки про великі та маленькі міста, про плюси та мінуси життя (постійного) в них. Про те, якими б могли бути Київ та Івано-Франківськ, якби вони були людьми — вік, зовнішній вигляд, погляди на життя, історія.

SAMSUNG  

Київ — місто, яке має чарівну та дуже СВОЮ атмосферу, ауру, душу, але воно дуже… стомлене, чи що. Дуже побите життям, дуже багато речей там траплялося, дуже багато людей там є і було. Порване, обдерте, але сильне та зі своїм характером. (Англ. слово haggard)

У менших містах цієї стомленості та подертості, потертості не відчувається. Взагалі.

Маленьке місто може бути вбите, виглядати дуже екзистенційно, але воно має якусь одну лінію, один характер, одну суть, і немає ніяких домішок до них. Відчувається простота та спокій. У повітрі напруженість є епізодично тільки, але вона у своєму фоновому варіанті не є невід’ємним атрибутом міста, як це є у Києві. Менше сірості, хаосу, пилу.

Ніч друга – хостел

Направилися до хостелу назад, карта в черговий раз підвела нас, трошки блукали в районі десятої години в дуже неприємних місцях, де не світив нам навіть місяць, понервували, але дійшли до хостелу живими. Там ми познайомились з нашим сусідом.

SAMSUNG

Трошки, попри мовний бар’єр (англ. таки є lingua franca, кілька разів дуже допомагала у цій подорожі), розговорилися. Він був японцем. Як він росказав, він в свій час імпортовував одежу в Японію з Пакістану та Індії, потім працював в house renovation, потім його дістало те, що в Японії канікули лише один тиждень в рік, він звільнився і вже рік подорожує світом.  Зараз,через Західну Україну, він направлявся до свого друга в Болгарію. Вранці, коли снідали (безкоштовні сніданки — це добро. Нам дали трошки хліба, сиру, масла, та омлет з кусочками якоїсь ковбаси. Приємно),  ще трошки поговорили, на жаль не пригадую деталей тієї розмови. Допоміг трошки порозумітися йому з персоналом  (“Could you tell them I want two more eggs, I can pay for them”), далі ми позбирали наші речі, перед виходом допоміг йому завчити та написав транслітерацію на папірці “Sche ondu nich”, залишив йому свій номер і ми покинули цей хостел.

31 Dec 2014

Підсумки 2014 року

260 words, ~1 min read

Вже втрете :)

Досягнення року: Зрозумів, how much room for growth I have; також — пару раз дуже глобально не побоявся змінити статус кво в декількох важливих областях мого життя.
Подія року: Євромайдан, знову. + Західфест, Гогольфест
Настрій року: Послє мєня хоть потоп
Зустріч року: М., Т., В.?
Геморой року: Сесії; Квартирный вопрос; сто перша заповідь
Країна року: Україна
Місто року: Львів.
Слово року:
Подорож року: автостопом до Львову та назад та повернення цілим та неушкодженим
Веб-сервіс року: http://rozklad.kpi.ua; http://tomato-timer.com
Колір року: сірий, жовтий
Запах року: спаленої гуми
Новина року:
Ржач року: ущемление русскоязычного населения в восточных областях Украины
Книга року: Карол Чапек, “Рассказы”
Фільм року:
DJ року: –
Пісня року: Вій – “Йшов я небом”; Сумка не колёсах – “В комбинезоне”; Tom Morello – “Stray bullets”; Таганка; А.Непомнящий “Автостопная” и “Растаманское лето”; Modest Mouse “The good times are killing me”; “Avanti ragazzi di Buda”; Ляпис – “Воины света” //так як цього року з ластиком не склалося, критеріями відбору був пошук в повідомленнях ВК по словам “подсел”, “(блестящая||офигенная) (песня||композиция)”
Жах року: див. “Подія Року”. Рівно як і рік тому.
Заклад року: Хмм.  Хай буде “Living Room”@Контрактова
Напій року: Чай.
Їжа року: Паста, пельмені/вареники, пюре.
Транспорт року: Метро + попутки
Бренд року:  –
Антилюдина року: Владимир Владимирович
Мрія  на наступний рік: Вакансія поки відкрита.
Побажання собі на 2013 2014 2015 рік: Більше вчитися та більше приділяти увагу тому, “що в мене не можна відібрати” (привіт, Сенека.), жити простіше, з меншою кількістю деталей в усьому, downshifting, simple living, minimalism; Задовольнятися простим та вічним. Для щастя треба справді дуже небагато.

19 Feb 2014

Євромайдан-2

647 words, ~2 min read

Написав гарний пост в стані потоку свідомості про моє ставлення і біль і тремтячі руки до всього цього, пости під час потоку свідомості завжди гарні, так часто буває. Під час потоку свідомості, як це часто буває, не зберігав проміжні варіанти, точніше — не зберігав нічого взагалі. Як це нечасто буває, випадково закрив сторінку з текстом, вордпресс чомусь теж нічого не зберіг. Життя жорстоке.

Настрій і мозок реально пішли в нуль, останні пару годин хожу як зомбі, все з рук падає, про якийсь матан чи лаби по програмуванню навіть мова не йде. Я все ще не можу зрозуміти якого чорта все це так на мене впливає. А впливає сильніше, ніж я хотів би

Нагадую собі людину на крижині (“людина на крижині” — треба перечитати “Вечірній мед”, до речі), яка нічого не може зробити зі своєю ситуацією, а крижина тане. Я просто констатую те, як мій спокій, відносна раціональність, холодна кров та баланс просто рушаться на моїх очах. Я навіть не маю надії розібратися (написав слово правильно після п’яти опечаток — ну прекрасний показник) з тим, що коїться всередині. Читаю собі новини і відчуваю, що цього робити не варто

Мій світогляд, що “всі люди добрі”, продовжує теж рушитись, рожеві окуляри, які мені почали муляти після відео, де беркут б’є та скидає людину з воріт стадіону, зараз починають сильно жати з усіх боків.

Exactly.

Я розумію, що нічого не розумію в цьому житті, що люди дивні, що є багато добрих людей, поганих теж, що адекватних, сірих і пасивних переважна більшість.

Я зрозумів, що я не здатен зрозуміти відверту злість, дибілізм, та підлість і що я не маю відповідати своїй думці про себе як про людину, яка нормально до всіх ставиться, і, отже, я можу признатися собі у цьому. Виправдовувати всіх навколо — не кращий варіант.

Я розумію, що об’єктивності в цьому світі не існує, в новинах — в першу чергу. Хоча в думках і людях теж.

Я зрозумів, і в принципі соромно, що я цього не бачив раніше — істина таки одна, середньостатистичне між варіантами — не істина. Так само, компроміс між існуючими теоріями не стає істиною тільки тому, що всі більш-менш згодні. (Мені треба згадати, як я колись цікавився філософією і шукав істину заради істини — в цьому щось є, і кращі люди ніж я ставили собі ці питання, впевнений).

Я стомився від усього, від себе — у тому числі і в першу чергу.

Свідомість мутна, як дуже рідко до цього.

Світ сірий,  як дуже рідко до цього.

Життя безпросвітне, як дуже рідко до цього.

Забити на все я не можу. Спокійно сприймати — теж. Я маю право бути необ’єктивним, якщо мені так легше. Точніше — я маю право не обдумувати кожен феєрично дибільний кусок новин, що бачу.

У мене не вистачає сили все проаналізувати. Нормального джерела новин я так і не знайшов, беззаперечно я не можу нікому вірити. Хоча хотів би

Не мати інформації я не можу, пасивно читати не обдумуючи ≠ мати інформацію, сил обдумувати немає, дістало все.

Пишу це під час головного болю, тремтячими руками, в сліпу, але тим неправильним сліпим друком, який у мене був до тоавіож ллвал фвіоафжлоа

я себе просто ненавиджу періодично, людей навколо — теж. Я не знаю, куди діти весь мутний сірий алюмінієво-пильний електростатичний негатив, що зараз в мені. … як приймати ліки треба обережно, так і пости, які ніхто не читає, але від написання яких тобі легше, треба писати від початку і до кінця. Те, що перша частина втрачена, вибило мене з колії і катарсису і потоку свідомості, якщо раніше я був на дошці для серфу і мене тягнув човен, зараз я тягну поїзд по рельсах

постійно відредаговую into oblivion всі мати, які сюди пишу непомітно для себе

… :(

а взагалі треба шукати інші шляхи для очистки душі. Якщо написання довгих постів себя исчерпало, може є ще варіанти. Малюнки, вірші? Треба спасатись, в останній час напівдепресивні стани типу цього приходять все частіше і частіше, і щоразу важче і важче

22 Jan 2014

Євромайдан

787 words, ~3 min read

Четверта з чимось ночі, котра ніч проведена моніторячи Твітер, ВК,  трансляції.

Один з планів на канікули — нормально відіспатися після екзаменів. Ха-ха.

З Тві: В Україні почали діяти закони 16 січня http://bit.ly/1dSIGVj  #новини #новости #закони #ТСН

Життя дивне. Я живу в дивній країні, зараз, чи не вперше в житті, відчуваю це. Дивній не в сенсі оціночного сприйняття, а саме дивній, абсолютно інакшій від будь-якої іншої.

Почуття у мене зараз вкрай хаотичні та складні. Навколо відбуваються речі ніби з якоїсь антиутопії. Влада прийняла надзвичайно тисячадев’ятсотвісімдесятчетверті закони ПІДНЯТТЯМ РУК, студентів залякують люди, найняті владою, яка теоретично має захищати наші права та свободи, людей просто так б’ють на вулиці, з вулиці ж просто викрадають, машини швидкої допомоги відвозять людей до міліції, у центрі міста літають коктейлі Молотова та стоять барикади, дзвонять дзвони (як у Середньовіччі, під час нападу ворога), добре відомі мені місця зараз перегорожені згорівшими автобусами міліції з графіті про революцію, на автобусах — люди з прапорами України та УПА, священики стоять між Беркутом та мітингувальниками та стараються запобігти ескалації конфлікту, хтось старається порозумітися з беркутівцями, по Києву їздять машини, які ловлять Тітушок, найнятих владою (така самоорганізація людей в лиці небезпеки, що йде від влади, просто прекрасна), знайома з Карпенко-Карого описує жахи, свідками яких вона є, в метро по запаху диму зразу відчувається, хто з місця подій, імпровізовані барабани відбивають чіткий ритм по всій площі Грушевського, періодично щось вибухає, за двісті метрів — на сцені (вже п’ять годин як нелегальної!) співають про любов, жінки з медичної служби в протигазах біля лінії вогню пояснюють надзвичайно мальовничої зовнішності діду, що йому треба пити молока…

З Тві: #ЄвроМайдан 04:51 На #Грушевського бійці спецпідрозділів знову почали стріляти по людях на барикадах та кидати газові гранати.

Помічаю, як настрої серед протестувальників все менш і менш мирні (щодо настроїв влади я можу лише гадати), люди все частіше говорять про те, що вони готові померти там, про те, що Беркут і тітушки — виродки, яких не варто жаліти, бо вони не жаліють нас. У мене таке відчуття, що всі навколо і все навколо поступово втрачає глузд, все котиться в маразм, сюрреалізм, антиутопію, хаос, муть, морок…

З Тві: “Щойно на моїх очах був оглушений i впав волонтер медслужби. Гумова куля влючила у шолом на головi.

Протестувальники говорять про снайпера з гум кулями, який на зайняв позиц на буд лiсах.”

Зі свого боку, я відчуваю себе безсилим. Що пару днів буваю на Майдані, швидше для очищення совісті перед собою, купляю бінти та ліки зі списку найбільш потрібних, відношу їх туди, спостерігаю за всім навколо. При мені жінка здала 400 грн. в кошик “на потреби Майдану”, якась бабуся посипала сіллю підхід до вул. Грушевського, сіль вона явно купила сама і зробила це чисто зі своєї ініціативи. Допоміг якійсь бабусі переступити через калюжу під барикадами. Хтось мені допоміг залізти на слизьку гірку з лівого боку другої лінії барикад з автобусів. Що далі? Згадую бабусю, яка на початку хотіла дати груші зі свого саду, ще до першого розгону Майдану, як всі тоді відмовилися їх взяти, згадую того батька й сина з прапорами УПА на плечах, як вони дискутували з вкрай прорадянсько налаштованою працівницею музею, згадую, як не банально, світло в очах людей як на початку, так і зараз, але не між двома періодами, коли опозиція там була і активно політизувала все, що відбувається. Найщиріший Майдан був на початку та триває зараз.

Для себе зрозумів, що варто було б піти на якісь курси першої медичної допомоги, коли все це закінчиться, та записатися на щось пов’язане з самозахистом, для свого комфорту, в цьому світі знати хоча б бази не завадить.

Допомогти по суті я нічим реально не можу, дуже боляче це усвідомлювати. Останні пару ночей спати теж не можу.

Сьогодні чи не вперше в житті щиро побажав смерті виродкам, які били того хлопця на воротах до напівсмерті, показали палець камери і скинули його вниз, цього вечора він помер.

Потихеньку забиваю на свої повні ідеалізму погляди, що “всі люди добрі”, — це далеко не так. Світ повен недобрих людей, просто мені пощастило не стикатися з ними або вчасно припиняти з ними спілкування. Я штучно створював собі комфортні умови і боронив свою душу та психіку від негативу, але попри всі мої старання його не помічати і не бачити, зло в цьому світі є. Але справедливості такі більше. Попри те, що остання теж лише частина тих моїх рожевих окулярів, які сьогодні раптово стали муляти мені на носі та заважати бачити реальну картину.

З Тві: “05:55 На #Грушевського поки стабілізувалось, тільки “беркутівці” продовжують стріляти в людей.”

Читаю “Белую Гвардию” Булгакова, дуже в тему до ситуації зараз.

З Тві: Огнестрел в голову, первый убитый. Медпункт на Грушевского. Подтверждено. #євромайдан

Згадую всіх знайомих, що зараз там. Ні, сенсу спати цієї ночі вже немає.

“помолюсь тихонько / за твою судьбу” — просто мантра останніх місяців і особливо цих кількох днів

02 Jan 2014

Підсумки 2013 року

301 words, ~1 min read

Продовжуючи на мій погляд дуже приємну традицію:

Досягнення року: Нормально склав ЗНО і поступив у КПІ
Подія року: Євромайдан
Настрій року: Хаотично-натхненно-багатогранній
Зустріч року: Багато цікавих людей, з КПІ але не тільки. Intel ISEF, МАН
Геморой року: ЗНО, як і писав що писатиму сюди, рік тому. :)
Країна року: Україна
Місто року: Київ (якщо перше це чисто тому, що немає що писати, то “місто року” – Київ, тому що це справді так. Продовжую дуже любити його)
Слово року: Вступ
Подорож року: Не можу нічого виділити
Веб-сервіс року: Вольфрам Альфа тримає свої позиції.
Колір року: Т_е_мно-сіро-синій
Запах року: Зе_л_еного чаю
Новина року: http://vstup.info/2013/174/i2013i174p88732.html ^^ Блін, щасливі але стресові спогади
Ржач року: Щось стовідсотково зв’язане з політикою.
Книга року: “В Дорозі” (Джек Керуак) або “Морфій” (Булгаков)
Фільм року: “Все про Лілі Чоу Чоу”, “Амелі”
DJ року: DimamoN
Пісня року: по версії Ластика, Ice Cube – “It was a good day”, Висоцький – “На Большом Каретном” або  “Oh my dear Ukraine”  Костя Москальця. По моїй власній — його ж “Рання рана любов” або “Банька по белому” Висоцького.  2pac – “Ghost”, ДДТ – “Ларек (Бородино)” у цьому виконанні. Але це все відносно, чесно.
Жах року: див. “Подія Року”. В першу чергу – ставлення влади до народу. Мене дивує те, що це мене все ще дивує. З особистого – четвертий етап МАН
Заклад року: “Здоровенькі Були” та “Пузата Хата”
Напій року: Чай.
Їжа року: Соломка, як і минулого року. Круасани, печеньки. Spaghetti al pesto.
Транспорт року: Метро – це вічне.
Бренд року: Євромайдан, знову ж таки
Антилюдина року: пусто як і минулого року, з тієї ж причини.
Мрія Ціль на наступний рік: Утриматись в КПІ. А взагалі, поки вакансія відкрита. Навчитися швидкочитанню, прочитати Біблію?
Побажання собі на 2013 рік: Знайти баланс в цьому житті. Баланс, стабільність, постійність. Прибрати хаос (той, що у поганому сенсі цього слова).

12 May 2013

Вірші

628 words, ~2 min read

Останнє, що зроблю цієї ночі — зберу до купи у напівхронологічному порядку (чим далі, тим раніше написані) всі вірші, коли-небудь написані мною, що є в цифровому вигляді, незалежно від того, дописані вони, чи ні. Судячи з усього, головні три теми моєї творчості: 1) Безсоння 2) Точні науки 3) Якісь переклади чи хайку.

Безсонниця – 2, початок

Ночью все тихо, нет людей
Лишь души одиноких странников, покинутых Морфеем,
Бродят по Сети, ее темных уголках,
Вдали от освещенных улиц и аллей

Початок віршика про ніч

Всі ночі прекрасні, завжди це так було
Вночі усе тихше, усе спокійніше
Пакетиків чаю тим краще, чим більше
Людей з вулиць ніби нічним вітром здуло
До п’ятої ранку сидіти – не спати
Навколо себе відчувати обривки
Думок, фраз, ідей, алегорій, уривки
своїх і чужих снів, і скинути ґрати
Ця музика тиха, ці дивні думки
У голові ясність криштальна та спокій
Як тихий оазиз в пустелі широкій
Скрізь – морок, а біля тебЕ світлячки

Безсоння

Дванадцята, навколо – сіра ніч
Хтось у селі, наприклад, у Карпатах, ліг на піч
І потихеньку засинає, під мелодії лісів
Вогонь не світить, але гріє, дим осів.
А ще є я, в столиці. Скло, бетон, залізо
Важке повітря, пустота, карнізи
Будинки, провода, картон,
Машини, “лєсніци, квартіри”.
Про всяку “пєрєдєлку міра”
тут уже не думали давно.
Всім на все пофіг.
Свідомість сіра, дивний стан душі
Закритість, хаос, теплий дим, дощі
Це існування, не життя. Вогонь згасав
Можливо, Оруелл, все-таки, був прав.

Переклад “Февраль” Пастернака англійською

February. Get ink, start crying!
Start crying over february
The dirt, as loud as rumbling thunder
Burns in the blackness of the spring.
Hire a buggy, for six grivnas,
Ride through the church bells, city streets
Find yourself where the rain drops louder
Louder than ink, louder than tears
Where, like black pears, burnt down to charcoal
Thousands of rooks drop from the trees
to ground, and fill your eyes and feelings
With deep dry sadness, empty pleas
Where on the ground you see thawed patches
The wind is filled with empty screams
And the more randomly the better
Those cried-out poems your heart streams.

Кінець останньої півпари фізики

“Это были последние минуты пары физики. …”

Хайку:

Сижу, пытаюсь
Не заснуть, это сложно
Урок физики.

Пастернак:

Урок, конспекты, книги, ручка
Сижу, пытаюсь не заснуть
Мое сознание, как тучка
Не спит и пишет эту муть.

Маяковский:

Граждане! Не Спите!
Учите
Физику
Это ваш
Долг
Стране
и
Правительству.

Есенин:

Ветер веет с юга
И луна взошла
Физика, родная!
Ты ко мне пришла!
Ты же в моих мыслях
И ночью, и днем
Твоего конца мы
С нетерпеньем ждем!

Пушкин (почти):

Звонок, вот чудное мгновенье!
Конец урока, темноты
Нет, показалось – то виденье
пойду повешусь.

Друга ночі, безсонниця

Настала весна,
квітами-перлами не закосичена
І взагалі якась сумна
Складна
Останняя шкільна весна
Все сприймається по іншому
Без ідеалізму, мрій
Все одночасно і простіше і складніше ніж здавалось
Рік тому
У березні
Наступні пару місяців, маса слів
Риторики, ванілі та води
Буде сказано про це.
З мене
Досить цього верлібру.

Дуже кривий переклад Омара Хаяма

Багато я думав про наше життя
Споглядав я роками все – зІрки й сміття
Але знаю я те, що нічого не знаю –
Останняя з істин, що осягнув я

О панно алгебро

О панно алгебро, о панно
Я сам, соломка, чай.
Завжди я вас, завжди любив – нехай
не так вже самовідданно і щиро.
Може любив? Давно, це ще коли
її було одна єдина пара в тиждень
О алгебро, ти мене вибачай.
Сижу ВК один. Я сам, соломка, чай.

… такие полу-безумные бредни приходят только ночью, делая… отгадайте что.

Хайку

Повящаятся ИАРам (матем, физика, укр. мов), СИАРам, алгебре, геометрии, МАНу и всему остальному что надо было бы начать делать сегодня. Хотя настроение больше подходит для творения хайку.

Сижу, страдаю
Я фигней, пишу хайку
Перед экраном

(Гамоцкий Сергей, 13/01/2013)

09 Feb 2013

Магазин Використаних Слів

223 words, ~0 min read

Ця ніч моя, тільки моя. Без всяких ТОП-10, ідіотських реклам, Боже, я не хочу чути жодної реклами — цієї ночі я забарикадуюсь в радіо і визволю голоси. Так, ви знаєте, ці голоси, вночі, американців, “Зіс іс Беррі Кохен, фром зе Кей Ем Бі” — о другій ночі, серед пустелі, я можу говорити все що спадає на думку.

Потім звонять ті дивні люди, психи, несповна розуму, які тобі розказують найдивніші речі. А ще є завжди той, хто хоче тебе вбити. Був би не проти.

— Доброго дня, хто це?

— Привіт, Беррі.

— Ні, я не Беррі, це сон, голоса, вночі, в Америці…

— Слухай мене уважно, Беррі. Я чув ти питав чому місяць цієї ночі такий яскравий. Я вчений Хьюстонського Університету, вивчаю земну орбіту, сьогодні мені позвонив колега якого я не чув кілька місяців. Він сказав, що Земля перестала крутитися… А Сонце, Сонце поміняло свою орбіту… не знаю чи ти розумієш про що я, Беррі…

— Я тобі ще раз кажу, що я не Беррі. Але ти продовжуй марити, потім дай нам знати.

(далі буде. Це переклад фрагменту реклами концерту декого Маттео Сетті, по сюжету — остання ніч одного діджея в ефірі, звідки я вкрав думку “In the middle of nothing you can say anything you want”, було варто згадати. І в цьому блозі в останній час не вистачало нонсенсу, вирішив це виправити).

02 Feb 2013

My attempt to translate "February" by Boris Pasternak

255 words, ~1 min read

I remain of the opinion that translating poetry is bad. Some of the meaning is lost because the resulting verses are bound to the translator’s own interpretation of the poem (which might be not what the author meant), and cultural reasons (can’t forget the example about the Ukrainian “хліб на рушнику” and the Russian “хлеб на полотенце”).

Either way, after seeing lots of bad and fake-sounding translations of Pasternak’s beautiful “February” I decided to do my own. First attempt at translating a poem and writing poetry in English, I must admit kinda like the result :) This is a very first draft version, took me about 40 minutes.

February. Get ink, start crying!
Start crying over february
The dirt, as loud as rumbling thunder
Burns in the blackness of the spring.
Hire a buggy, for six grivnas,
Ride through the church bells, city streets
Find yourself where the rain drops louder
Louder than ink, louder than tears
Where, like black pears, burnt down to charcoal
Thousands of rooks drop from the trees
to ground, and fill your eyes and feelings
With deep dry sadness, empty pleas
Where on the ground you see thawed patches
The wind is filled with empty screams
And the more randomly the better
Those cried-out poems your heart streams.

Check out the original. The translation I found uninspiring enough to write my own can be found there too (it’s the translation I stole the “blackness of the spring” line from, nothing else though).

I’ll definitely come back to this thing someday.

01 Feb 2013

Генрих Белль/Болль/Бьолль - Ірландський Щоденник

396 words, ~1 min read

На дворі останній (мій улюблений) місяць зими, скоро все буде різнокольорове, життєрадісне, сонячне, але настрій скоріше осінній та дощовий. І це непогано. Згадав про цю книжку, частково передає те, чого мені скоро не буде вистачати.

Ірландський Щоденник описує враження від подорожі автора по Ірландії 60-х років. Стан душі, атмосфера, менталітет Ірландії дуже тонко та майстерно передані.

Кілька моїх улюблених цитат звідти:

“Когда бог создавал время, – говорят ирландцы, – он создал его достаточно”. Спору нет, это изречение столь же метко, сколь и достойно, чтобы над ним поразмыслить: если представить себе время как некую материю, которая отпущена нам на улаживание наших земных дел, то этой материи нам отпущено даже больше, чем нужно, потому что время всегда “терпит”. Тот, у кого нет времени, – это чудовище, выродок; он где-то крадет время, утаивает его. (Сколько времени понадобилось просадить и сколько украсть для того, чтобы вошла в поговорку незаслуженно прославленная военная пунктуальность: миллиарды часов украденного времени – вот цена за эту расточительную пунктуальность, за выродков новейшего времени, у которых никогда нет времени. Мне они всегда напоминают людей, у которых слишком мало кожи…)

[..]

Спору нет, при использовании времени можно наблюдать и расточительность, и бережливость, причем – как ни парадоксально это звучит – расточители времени всегда оказываются в результате самыми бережливыми, ибо когда кто-нибудь претендует на их время – например, чтобы быстро отвезти кого-нибудь на вокзал или в больницу, – оно у них всегда находится. Подобно тому, как у расточителя денег всегда можно попросить взаймы, так и расточители времени – это, по сути, сберегательные кассы, куда господь складывает про запас свое время и держит его там на случай, что оно вдруг понадобится, поскольку какой-нибудь бережливец истратил свое не там, где надо.

І ось:

Хорошо иметь дома свечи, Библию и немного виски, как у моряков, всегда готовых к бурям, ну и еще карты, табак, вязальные спицы и шерсть для женщин, ибо у бури много воздуха, у дождя много воды, а ночь длинна.И потом, когда из-под окна высунется второй язык воды и сольется с первым, когда по узкому языку игрушки медленно подплывут к окну, тогда хорошо проверить в Библии, точно ли бог давал обещание не устраивать второго потопа. Точно, давал. Значит, можно зажечь очередную свечу, закурить очередную сигарету, снова перетасовать колоду, снова разлить виски по рюмкам и всецело довериться шуму дождя, вою ветра и постукиванию спиц. Обещание-то дано.

Одна з кращих книжок які мені потрапили до рук за останні декілька років, однозначно рекомендую.

29 Jan 2013

Творчество

107 words, ~0 min read

Вообще творчество это круто. Особенно в сонном состоянии и без минимального вдохновения.

“Это были последние минуты пары физики. …”

Хайку:

Сижу, пытаюсь
Не заснуть, это сложно
Урок физики.

Пастернак:

Урок, конспекты, книги, ручка
Сижу, пытаюсь не заснуть
Мое сознание, как тучка
Не спит и пишет эту муть.

Маяковский

Граждане! Не Спите!
Учите
Физику
Это ваш
Долг
Стране
и
Правительству.

Есенин:

Ветер веет с юга
И луна взошла
Физика, родная!
Ты ко мне пришла!
Ты же в моих мыслях
И ночью, и днем
Твоего конца мы
С нетерпеньем ждем!

Пушкин (почти):

Звонок, вот чудное мгновенье!
Конец урока, темноты
Нет, показалось – то виденье
пойду повешусь.
(с) Я, 2013.